За освітою — вчитель-історик. Гончарству навчався у народної майстрині Лесі Денисенко-Єременко з Василькова, вона гончариня вже у сьомому поколінні.
Став гончарем, бо завжди любив робити щось власноруч. Пробував різне — від столярної справи до роботи зі шкірою. Але вперше потрапивши до гончарної майстерні, відчув, що це та «сродна праця», про яку казав Сковорода.
Любить створювати теплі і практичні речі, які використовуватимуть щодня: кавові горнята, великі миски та тарілки для подачі страв. Переконаний, що глиняний посуд живий, тож має жити у побуті поруч із людиною, а не стояти роками на полицях.
Виготовлення гончарних виробів — це одна частина роботи. Друга, величезна частина — це майстер-класи, навчання. Якщо порахувати дітей та дорослих, які більш-менш постійно ходять на заняття, то набереться більше тисячі учнів. Хтось приходить раз на рік, хтось — пару разів на тиждень.
"Мене дуже тішить, що більшість учнів є постійними, вони приходять до майстерні, щоб розслабитись після роботи чи творчо провести вихідні. Часто чую, що глина допомагає відчути собі у моменті, тут і тепер. Адже в сучасному світі люди рідко створюють речі власноруч, а гончарство дає можливість загальмуватись, переключити думки з робочих питань, зосередившись лише на формі, кольорі, фактурі."